Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2018 року у справі №807/152/18
Постанова ВАСУ від 25.01.2024 року у справі №807/152/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 807/152/18

касаційне провадження № К/9901/61294/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 (суддя Маєцька Н.Д.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018 (головуючий суддя - Сеник Р.П., судді - Нос С.П., Хобор Р.Б.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2017 форми "В1" №0001311303, від 26.04.2017 форми "В1" №0002371306.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, яким йому зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нараховано штрафні санкції, з підстав необґрунтованості висновків контролюючого органу про протиправність включення платником до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених платником в ціні придбаних транспортних засобів, оскільки придбані транспортні засоби використовуються ним у власній господарській діяльності, їх придбання підтверджується належними первинними документами.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 22.03.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018, позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 05.04.2017 №0001311303, від 26.04.2017 №0002371306.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені платником у вартості придбаних транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи). Скаржник доводить, що позивачем порушено положення пункту 200.1, підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2017 року на суму 78518,00 грн та за грудень 2016 року на суму 128045,00 грн внаслідок безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених платником в ціні придбаних транспортних засобів, оскільки такі транспортні засоби позивач придбав для власних потреб, не пов`язаних з його господарською діяльністю, як фізичної особи-підприємця.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.10.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 25.01.2024.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача згідно з частиною першою статті 52 КАС України відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Закарпатській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44106694).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом в період з 06.03.2017 по 20.03.2017 проведено документальну планову виїзну перевірку платника щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів та виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 27.03.2017 №128/07-16-13-03/2338503031 (далі - акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України в частині завищення задекларованої суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок банку за грудень 2016 року в сумі 128045,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 05.04.2017 форми "В1" №0001311303, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 128045,00 грн та нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32011,25 грн.

Крім того, з 04.03.2017 по 10.03.2017 контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань достовірності декларування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2017 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2017 №260/07-16-13-03/2338503031 (далі - акт), яким встановлено, зокрема порушення пункту 198.3 статті 198, підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 ПК України в частині завищення задекларованої суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок банку за січень 2017 року в сумі 78518,00 грн та порушення пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 ПК України в частині завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2017 року в сумі 402164,00 грн.

За наслідками зазначеної проведеної перевірки та на підставі акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 26.04.2017 форми "В1" №0002371306, яким платнику зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 78518,00 грн та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 39259,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про неможливість включення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у ціні придбаних транспортних засобів, оскільки суб`єктом права власності згідно з чинним законодавством України на придбані автотранспортні засоби є фізична особа (громадянин), а не фізична особа-підприємець.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що термін особа для цілей розділу V вищевказаного кодексу, зокрема, вживається в такому значенні: фізична особа - підприємець, яка або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка ввозить товари на митну територію України.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктами «а», «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; ввезення товарів на митну територію України.

За правилами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Загальний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість для осіб, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, визначений статтею 198 ПК України.

Підпунктом "ґ" пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зазначене узгоджується також з положеннями пункту 201.12 статті 201 ПК України, відповідно до яких у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є підтвердження обставин, відображених у податковому обліку щодо господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41) відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців.

Між платником та ТОВ "Шмітц Каргобул Україна" укладено договір купівлі-продажу від 09.08.2016 №2016/0005/UA, предметом якого є придбання платником трьох колісного напівпричепу зі зсувним тентом Schmitz Cargobull, тип SCB*S3T, модель SCS 24/L-13.62 E B, виробництва Компанії "Schmitz Cargobull", вартістю 23330,00 євро.

Платником 02.12.2016 ввезено транспортний засіб "Напівпричіп платформа тентовий, шторка, з повно розмірними задніми дверима, марки "Schmitz Cargobull", тип SCB*S3T, модель SCS 24/L-13.62 E B, ідент. № шасі - НОМЕР_1 загальною вартістю 640225,39 грн, сума податку на додану вартість 128045,00 грн, що підтверджується вантажною митною декларацією від 02.12.2016 №305090004/2016/010895. Сплата суми податку на додану вартість в розмірі 128045,00 грн підтверджується цією вантажною митною декларацією та платіжним дорученням від 01.12.2016 №3449.

Придбаний напівпричіп н/пр-бортовий-тентований, державний номер НОМЕР_2 , був зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 03.12.2016 НОМЕР_3 .

Відповідно до наказу платника від 05.12.2016 №10 придбаний транспортний засіб покладений на баланс ПП ОСОБА_1 в якості основного засобу з метою використання в господарській діяльності.

Також судами установлено, що між платником та ТОВ "Сканія Кредіт Україна" було укладено договір фінансового лізингу від 26.09.2016 №89-01638, предметом якого є придбання сідельного тягача Scania R450 LA4X2MLA, № шасі НОМЕР_4 , вартістю 2876857,50 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 479476,25 грн.

На виконання умов договору, в січні 2017 року вказаний транспортний засіб був ввезений на митну територію України, відповідно до вантажної митної декларації №125130014/2017/470606.

На підтвердження виконання сторонами умов договору позивачем надано до суду податкові накладні, видаткову накладну, виписану ТОВ "Сканія Кредіт Україна" від 30.01.2017 №194 на суму 2876857,50 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 479476,25 грн, акт приймання-передачі предмету лізингу від 30.01.2017, відповідно до якого платник, як покупець прийняв придбаний ним сідельний тягач Scania R450 LA4X2MLA, № шасі НОМЕР_4 .

Позивач здійснив оплату за товар кількома траншами, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.10.2016 на суму 143302,50 грн, від 12.01.2017 на суму 430500,00 грн, від 23.01.2017 на суму 33375,00 грн, від 23.01.2917 на суму 7232,17 грн, від 24.01.2017 на суму 57,00 грн.

Придбаний позивачем вантажний сідельний тягач-Е, № шасі НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_5 , був зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 26.01.2017 НОМЕР_6 .

Відповідно до наказу платника від 31.01.2017 №1 сідельний тягач Scania R450 LA4X2MLA, № шасі НОМЕР_4 , загальною вартістю 2876857,50 грн, державний номер НОМЕР_5 був покладений на баланс платника в якості основного засобу з метою використання в господарській діяльності.

Судами також установлено, що зазначені вище договори були укладені саме фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 в межах його господарської діяльності, а транспортні засоби, придбані позивачем, у подальшому, за відповідними наказами, були покладені на баланс платника в якості основних засобів з метою використання у власній господарській діяльності, зокрема, надання послуг з вантажного автомобільного транспорту.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків контролюючого органу про те, що позивач, як фізична особа - підприємець, не має права на формування податкового кредиту за рахунок сум податку, сплаченого в ціні придбаних транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності.

Підсумовуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість з придбання транспортних засобів. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно придбання транспортних засобів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити Головне управління ДФС у Закарпатській області його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Закарпатській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова